Я не бачу виходу з ситуації, і не розумію одного…

Кожен раз, коли у мого чоловіка поганий настрій або щось не ладиться на роботі, він починає зривати на мені і моїй дочці своє роздратування.

Всі його претензії зводяться в кінцевому підсумку до одного – «я вас годую, я вас одягаю, утримую, ви сидите на моїй шиї, дармоїдки, ледарки і так далі».

Ви не подумайте, що ми, справді, сіли зручно на шиї у нього і тільки тягнемо гроші. Я працюю, правда спеціальність у мене така, що роботу знайти складно, тому я тримаюся за своє місце, та й подобається мені моя робота. Але зарплата, дійсно, невелика, хоча, реально, мені б одній на життя цілком вистачало б.

Крім того, всі домашні справи на мені і моїй дочці – чоловік ніколи ні в магазин не сходить, ні чашку за собою не вимиє, а чистоту і затишок в домі любить, та й смачно поїсти теж. Жінки розуміють, скільки сил і часу займає домашня робота, яку ніколи не переробиш, але зауважують наші зусилля далеко не завжди і не всі чоловіки.

Дочка тільки закінчила інститут і влаштувалася на роботу. Зрозуміло, що за відсутності досвіду роботи великих грошей вона заробити не може. Але ж з часом все може змінитися, потрібно тільки потерпіти. Тільки чоловік це розуміти не бажає, справа доходить до скaндалу з приводу кожної купленої речі. А вже в зовсім поганому настрої він дорікає її і шматком хліба за столом. Може бути, тут грає роль те, що вона йому не рідна, тобто від першого мого шлюбу. Хоча ми одружилися з ним, коли їй було 4 роки, тобто фактично він її виростив, правда тепер розумію, він ніколи її не любив.

З ним і раніше таке часто траплялося, але був час, кілька років тому, коли ми всі жили тільки на мою зарплату, бо чоловік втратив роботу і ніяк не міг знайти іншу, перебиваючись випадковими заробітками. Мені тоді і в голову не приходило почати його докоряти, хоча і в той час він не обтяжував себе якимись домашніми справами, вважаючи, що не чоловіче це заняття.

Але з тих пір, як у нього з’явилася гарна робота, і він став заробляти пристойні гроші, в будинку майже постійно чуються ці докори. Дочка поки мовчить, не вступає з ним у суперечки, тому що розуміє, як мені важко, шкодує мене. А я намагаюся згладжувати розбіжності, щоб у домі був хоч якийсь мир і злагода. Але мені вдається це все важче. І я панічно боюся, що може спалахнути відкритий конфлікт, і мені доведеться вибирати, на чиєму боці бути.

Найприкріше – це те, що чоловік, в принципі, хороший, добрий і нежадібний. Він купує мені дорогі речі, дочці купив комп’ютер і оплачував її навчання. І в спокійному стані він веселий і добродушний. Але такий його настрій буває все рідше і рідше. А я намагаюся розібратися в собі і розумію, що все ж люблю його. І дитину свою люблю.

А ще,  у чоловіка є дитина від першого шлюбу, для якої він нічого не шкодує, і, практично, ніколи не критикує її дії. Тобто та дитина завжди хороша, а моя – завжди погана. Я зовсім не проти, щоб чоловік допомагав колишній сім’ї, завжди добре приймаю її дитини у нас в будинку, тільки дочка ж бачить різне ставлення. Раніше, коли вона була маленька, то задавала мені питання, а зараз просто мовчки дивиться, розуміючи, що мені буде боляче.

реклама

Адже в будинку у нас буває і весело, і приємно, коли у чоловіка ладнаються справи, і він у доброму гуморі. Ми запрошуємо друзів або разом їдемо на дачу, готуємо шашлики. Іноді він влаштовує приємні сюрпризи, тоді я забуваю про все погане і розумію, що ця людина мені дуже дорога. Від цього ще прикріше, коли його настрій різко змінюється.

Я не бачу виходу з ситуації, і не розумію одного, чому він так зі мною чинить, чому він принижує мене, докоряючи грошима. Може бути, хтось був в моєму становищі і якось впорався з обставинами? Не одна ж я дружина-«дармоїдка» у процвітаючого чоловіка.

Віра С.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама