“Розлучаються тому, що стали одружуватися по любові”. Психолог Михайло Лабковский пояснює, чому діти ростуть без батьків

Відомий психолог-практик із 35-річним стажем, ведучий популярних передач на телебаченні та радіо, автор безлічі статей і книг Михайло Лабковский поділився секретом довгих і щасливих стосунків.

Почнемо з самого початку. Як Ви вважаєте, що відбувається зараз з  інститутом шлюбу?

Ми бачимо, що більше 50% сімей розпадається, а 54% дітей живуть без одного з батьків, як правило, без тата.

Це говорить про те, що в тому вигляді, в якому шлюб був задуманий, він не склався.  Кілька десятиліть потому шлюб був іще іншим.

Наприклад, сьогодні молодь Європи, намагається і зовсім в шлюб не вступати. Це зумовлено тим, що там дуже жорсткі закони при розлученні. У Франції, якщо жінка була одружена 10 років і не працювала, то після розлучення чоловік повинен її утримувати довічно. Не якісь жалюгідні аліменти виплачувати, а підтримувати той рівень життя, який вона мала під час шлюбу.

Усі це розуміють, тому намагаються не чинити зайвих дій. І вважають за краще жити так званим “цивільним” шлюбом, щоб не мати юридичних наслідків.

Згідно з такою статистикою , в майбутньому люди і зовсім перестануть розписуватися, а будуть просто об`єднуватися з тих чи інших причин.

Але справа тут не тільки в юридичних проблемах. У багатьох країнах жінок значно більше, ніж чоловіків.

Ісламські держави вже давно вирішили цю проблему: там є багатожінство. І на відміну від будь-якої ісламської держави, в Білорусії, наприклад, жінка не вийде заміж, і у неї ніколи не буде сексу. Вона все життя буде виховувати племінників і ходити за батьками, поки вони не помруть. Зрозуміло, що при таких перспективах захочеться бути і п’ятою дружиною. Але європейській частині світу – це нецікаво, тому що там люди живуть за іншим світоглядом.

реклама

Взагалі, якщо подивитися на історію людства, то легко побачити, що моногамний шлюб – це рідкість. Умовно кажучи, з 1000 можливих варіантів шлюбу (при матріархаті, патріархаті, первісно-общинному ладі та в усіх наступних періодах) моногамних було штук 5. Решта – всі полігамні. Моногамний шлюб, хоч і затримався на кілька тисяч років, але дає тріщину. Він завжди давав тріщину.

Але чому так багато розлучень саме зараз?

Все просто: розлучаються тому, що стали одружуватися по любові.

Треба розуміти, що шлюб – це релігійно-державний інститут, який до любові ніколи не мав ніякого відношення. Якби сучасні пари одружувалися за тими критеріями, які були закладені в основу шлюбу напочатку: збільшення громади, спільне ведення господарства, продовження роду – не було б стільки розлучень. Раніше в родині ніхто ніяких почуттів один від одного не очікував, а тепер, в першу чергу, люди орієнтуються на почуття.

І тут випливає наступний момент. Запорука вічного кохання – це стабільна психіка. А людей із стабільною психікою мало, тому і розлучень багато.

Виходить, якщо жінка тричі побувала замужем, то це означає, що у неї нестабільна психіка?

Звичайно. Різниця лише в тому, що одних беруть заміж, а інших не беруть. От і все.

А кого беруть, а кого ні?

Цьому питанню можна присвятити цілу лекцію. Але якщо коротко – краще бути самою собою, і ні під кого не підлаштовуватися, тоді у жінки більше шансів вийти заміж.

А що взагалі означає стабільна психіка? Як виглядає ця загадкова людина із стабільною психікою?

Все просто. У людини зі стабільною психікою настрій і ставлення до життя не змінюється. Якщо сьогодні “люблю”, а завтра “не люблю”, або вранці “хочу розвестися, тому що він набрид і розчарув”, а після обіду “обожнюю його” – це говорить про емоційну нестабільність.

У багатьох сім’ях після народження дитини про стабільність психіки і мови не може йти: звичний уклад життя руйнується, все в розгубленості. Чи є якийсь рецепт збереження родини в цей період?

Так, періоди бувають різні і всяке буває. Буває, що у матері – післяпологова депресія, а батько, як виявилося, не готовий до дитини або вони обоє не готові до  дорослих стосунків.

Рецепт такий: якщо ви людину любите, але страждаєте від внутрішніх конфліктів, вам треба йти до психолога. А якщо не любите, розлучайтеся.

Але в кожній родині буває важкий період, коли за образами і труднощами можна цю любов і не розгледіти. Наприклад, після народження дитини стосунки зіпсувалися, а потім дитина підросла, і все знову стало на свої місця. І якщо у важкий період люди на емоціях розійдуться, чи не буде це помилкою?

Зазвичай так не буває. Якщо стосунки псуються, то вони псуються. І підростаюча дитина їх ніколи не змінить.

Любов або є, або її немає. Ви або відчуваєте до людини хоч що-небудь, або нічого не відчуваєте. Якщо відчуваєте, якщо є потреба зберегти сім’ю, навіть не стільки сім’ю, скільки любов, то заради цього варто щось робити.

А якщо вже не відчуваєте нічого крім роздратування, то немає сенсу залишатися поруч.

Багато пар люблять один одного, але не можуть домовитися. Деякі пояснюють це тим, що “чоловіки – з Марса, жінки – з Венери”, тобто ми просто не можемо зрозуміти один одного, тому що мислимо по-різному?

Так, ми різні. Але треба мати на увазі, що біологічно, за своєю природою, люди “запрограмовані” на те, щоб жити в парі, в сім’ї. Різницю в менталітетах природа теж врахувала.

І якщо люди один одного не розуміють, то це не жіночий і не чоловічий рівень непорозуміння. Це особистісне недолюблювання.

Якщо партнери не можуть домовитися, значить він – не її чоловік, а вона – не його дружина. Шукайте того, з ким зможете домовлятися.

Досить радикальні заходи для толерантних білорусів. Я помітила, що в своїх інтерв’ю Ви часто говорите, що терпіти не треба. Мовляв, на перший раз вибачайте помилку, а на другий – просто йдіть. Чи не занадто мало шансів даєте? А раптом людина виправиться?

Я вважаю, що прощати взагалі нікого не треба. Ми не в театрі. Йдеться про те, чи влаштовує вас це чи не влаштовує. Якщо не влаштовує, треба йти. Якщо влаштовує, “совєт” вам та любов.

Як розлучення впливає на дитину? Ті, хто намагається зберегти сім’ю заради дітей, роблять добру справу?

Зберігати сім’ю заради дітей не треба. Інакше ти стаєш заручником дітей,  і вішаєш на них додаткову відповідальність, яка їх не стосується.

Для дитини розлучення – це травма. Але це звичайна травма. У сучасному суспільстві більше 50% дітей так живуть і нічого. Зрештою, проходити через родові шляхи – теж травма. І якось люди з цим справляються.

Чи можна вберегти дитину від тих помилок у стосунках, які допустили батьки? Якось навчити її так не робити?

Спеціально цього не можна навчити. Діти сприймають приклад батьків і його повторюють.

І виходить порочне коло. Подорослішавши, людина неусвідомлено почне відтворювати неправильну модель поведінки батьків. Що робити?

Треба йти до психолога. Інших способів немає. Розірвати це коло самотужки, як правило, не можливо.

А що робити мамам, які народжують дитину для себе? Або розлучаються і живуть одні? Чи можуть вони бути щасливі і зробити щасливими своїх дітей?

Наявність “сімейного комплекту” і щастя – ніяк не взаємопов’язано. Будь-яка мама, яка виховує дитину одна, може бути щаслива. І навпаки. Є ситуації, коли мамі важче з татом, ніж без нього. Сама механічна наявність в сім’ї батька або матері ні про що не говорить.

Ви торкнулися важливої теми. У нас в країні багато сімей, коли тато формально є, але по факту, він на роботі і дітям уваги не приділяє взагалі. Що робити?

Про це писав ще покійний доктор Спок: вийшовши з пологового будинку, мама повинна покласти дитину батькові на руки і піти робити собі укладку. Я думаю, що він все таки жартував, але в кожному жарті є частка жарту.

Справа в тому, що треба з народження долучати тата до догляду за дитиною: гуляти, купати, міняти підгузки, вставати вночі. Тому що чим більше ви будете залишати дитину батькові, тим більше тато буде відчувати потребу в спілкуванні з нею. Але більшість мам цього не роблять, і беруть обов`язки за дитину на себе. В результаті батьки-чоловіки не спілкуються з дітьми до тих пір, поки ті не виростуть. Це проблема.

А де тут татова відповідальність? Виходить, мамі треба так тата організувати, щоб він включився?

Так треба. Тому що у тата, як правило, немає материнських інстинктів. Татусеві інстинкти треба включати.

Зараз існує багато суперечок про роль тата і мами у вихованні дітей. Дехто каже, що батьки – повністю взаємозамінні. Чи це так насправді?

Усім новонародженим мама потрібна більше. А потім – потрібна модель стосунків у сім’ї і почуття захищеності. І тато віграє свою важливу роль в цій історії.

Підемо далі. Припустимо, що все склалося добре: діти, сім’я, будинок, 10 років добре, 15 – добре. Сварок немає, проблем немає, але і … сексу немає. Пристрасть згасла, партнери занадто звикли, перестали відчувати одне до одного сексуальний потяг. Це – варіант норми?

І ми знову повертаємося до питання стабільності психіки. Коли у вас стабільна психіка, вам подобається одне і те ж протягом усього життя. Звикання при стабільній психіці є плюсом, а не мінусом.

А коли вона у вас – нестабільна, то ви поступово втрачаєте інтерес до тіла іншої людини: набридає, хочеться нових відчуттів.

Проблеми в сексі – лише один із проявів більш глибоких системних проблем. Насправді, мова йде тут про довіру, про те, наскільки близькі стосунки в пари і про багато іншого.

А повертати стабільність психіки потрібно у психолога. Ми вже не один раз торкнулися цього. Давайте тоді з’ясуємо, в чому роль психолога? Я правильно розумію, що він може дати те, що ми не отримали в дитинстві і виправити ті моделі поведінки, які в нас сформовані “з помилками”?

Зазвичай так. Усі проблеми дорослого – наслідок дитячих проблем. До 5-6 років формується психіка дитини. І якщо є проблеми, то це можна виправити.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама