Притча: Половинками не народжуються, а стають

Філософ підкинув на долоні яблуко, покрутив, розглядаючи з різних сторін, і глибокодумно промовив:

– Люди вважають, що їхні душі подібні яблукам.
– У сенсі? – Зацікавився його учень.
– Точніше, половинки, – поправився філософ. – Ось так приблизно… – Він акуратно розрізав яблуко на дві частини і поклав на стіл.- У них є таке повір’я, ніби для кожної людини існує ідеальна пара.

Начебто Бог, перш ніж посилати душі в світ, розсікає їх навпіл, на чоловічу і жіночу половинки. Як яблуко. От і бродять ці половинки, шукають один одного. І знаходять? Як ти це собі уявляєш? Яка ймовірність такої зустрічі? Знаєш, скільки у світі людей?
– Багато.
– Саме так. А крім того… ну знайдуть вони один одного, ну і що далі? Думаєш, складуть ціле яблуко і заживуть у мирі та злагоді?
– Мабуть. А хіба не так? – здивувався учень.
– Ні, не так.

Учитель взяв у руки по половинці яблука і підняв їх до свого обличчя.
– Ось дві свіженькі душі сходять у світы. А як світ поводиться з людськими душами?
Філософ з хрускотом відкусив шматок від однієї половинки.
– Світ, – продовжував він з набитим ротом, – не стабільний. І жорстокий. Він все перемелює під себе все. Тим чи іншим способом – відрізає по шматочку, або відкушує, або зовсім перемелює в дитяче пюре.
Він відкусив від іншої половинки і на деякий час замовк, пережовуючи. Учень втупився на два недогризка і нервово проковтнув.
– І от, – урочисто проголосив філософ, – вони зустрічаються!
Він поєднав понадкушувані половинки.
– І що, підходять вони один одному? …… Hі!
– А подивись тепер сюди, – перебив учитель і взяв ще кілька яблук. – Розрізаємо кожне навпіл, складаємо навмання дві половинки від різних яблук – і що бачимо?
– Вони не підходять, – кивнув учень.
– Дивись далі.
Склавши дві різні половинки разом, він куснув з одного і з іншого боку і продемонстрував результат.
– Ну, що бачимо? Тепер вони утворюють пару?
– Та-а, – учень задумливо кивнув. – Тепер вони відповідають один одному ідеально. А все тому, що світ їх обкушував не поодинці, а разом!

Люблячі один одного люди стають одним цілим: разом радіють життю і разом приймають удари долі, вчаться розуміти один одного з півслова, підтримувати один одного і підштовхувати до досягнення успіхів. А з часом деякі пари переймають один у одного навіть звички, стають схожими характерами і гармонійно доповнюють один одного …Тобто другими половинками не народжуються, а стають. І це – клопітка праця.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів