Ми залишаємося в тому віці, де нас недолюбили

Або слушна порада психолога про те, як позбутися від власних комплексів.

Я часто зустрічаюся з людьми, яким по 20, 30, 40 років, але лише зовні. А там всередині вони неначе залишилися в далекому дитинстві і досі чекають любові, яку колись недоотримали. І залишаються вони там до тих пір, поки самостійно не навчаться задовольнити себе.

Ми залишаємося у тому віці, де нас недолюбили.

У кожному віці свої потреби, а значить, турбота і любов батьків з кожним роком змінює свої особливості.

У немовлячому періоді вже починає формуватися довіра до оточуючих, тому любов матері полягає в чуйній турботі про потреби дитини. Якщо в цьому віці мами не було поруч, або вона була ненадійна тощо. Це може в майбутньому привести до підозрілості і побоювання за своє благополуччя.

У дорослому житті з такими людьми важко встановити контакт, у стосунках вони часто піддають партнера випробуванням і перевіркам на довіру. У близьких стосунках можуть відчувати себе беззахисними і вразливими.

Трохи пізніше, в 2-3 роки, дитина вчиться бути автономною і розвиває самоконтроль. Якщо батьки перешкоджають розвитку в цих напрямках, наприклад, нетерпляче і наполегливо роблять те, що дитина цілком може зробити сама, або, навпаки, очікують дій, які дитина самостійно зробити не в змозі – формується почуття сорому. А якщо батьки постійно надмірно опікують дитину і тим самим залишаються глухими до її справжніх потреб, у дитини виникає сумнів у своїй здатності контролювати навколишній світ і володіти собою.

Уже будучи дорослими, такі люди замість того, щоб бути впевненими, думають, що інші пильно їх розглядають і ставляться з підозрою і несхваленням. Також у них може проявитися обсесивно-компульсивний розлад або параноя вічного страху переслідування.

Любов для дитини у віці 3-6 років полягає в заохоченні самостійних дій, у підтримці ініціативи, у визнанні права на допитливість і творчість. Якщо батьки в цей період не дозволяють дитині діяти самостійно, надмірно карають через її потреби, розвивається почуття провини.

І тоді в дорослому житті таким «великим» дітям не вистачає цілеспрямованості і рішучості, щоб ставити перед собою реальні цілі і досягати їх. Крім того, постійне почуття провини може стати причиною пасивності, імпотенції або фригідності, а також психопатичної поведінки.

реклама

У шкільному віці у дітей формується працьовитість. Якщо в цей період сумніваються в здібностях дитини або в статусі серед однолітків, це може відбити бажання вчитися далі, а також може сформуватися почуття неповноцінності, яке в подальшому вб’є впевненість у своїй здатності ефективно функціонувати і існувати в світі.

Якщо діти сприймають шкільні досягнення і роботу як єдиний критерій, за яким судять про їх переваги, в дорослому житті вони можуть стати «робочою силою» у встановленій суспільством рольової ієрархії.

Я пропоную протягнути руку допомоги своїй внутрішній дитині і допомогти їй вирости. Для цього знайдіть свою дитячу фотографію або просто уявіть дитину, яка живе в вашій душі. Скільки їй років? Як вона виглядає? Про що думає? Хто поруч? Що її хвилює?

Поговоріть з нею.

Візьміть аркуш паперу і два олівця різного кольору: один в праву руку, а інший – в ліву. Якщо ви правша, то правою рукою пишіть від імені  дорослого себе, а лівою – від внутрішньої дитини. Якщо ви лівша, то зробіть все навпаки.

У діалозі повинні бути присутні тільки ви і ваша внутрішній дитина. Хто з вас перший піде на контакт? З чого ви почнете ваше спілкування? Відповіді, отримані на ваші питання, можуть бути для вас несподіваними.

Тепер, коли ви признали в собі дитину і вступили з нею в розмову, прийшла пора встановити з нею ті взаємини, яких вона так давно чекала. Спілкуйтеся з нею стільки, скільки їй захочеться. Запитайте, що їй не вистачає. Дайте їй те, що вона просить. Назвіть її по імені, скажіть теплі, добрі слова, висловлюючи свою любов. Дайте декілька порад.

Станьте для неї батьком або матір`ю, яких у свій час  ви так сильно потребували самі!

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама