Про кохання, зустрічі і розлучення…

Одна жінка розлучилась з чоловіком… Через дрібницю. Він її не зустрічав в аеропорту. Що вона маленька чи що? Можна взяти таксі і прекрасно доїхати до дому.

Гроші є. Який сенс пертися так далеко, гроші витрачати і час, якщо зручніше взяти таксі і доїхати? Ця дама так і зробила. Зашла в квартиру, чоловік за комп’ютером; обернувся і сказав: “Ти приїхала? Привіт!” – і знову уткнувся в екран. Тоді він грав, він працював, важко сказати, він завжди був за комп’ютером. Ну або на дивані з планшетом. Або на роботі… І все йшло добре, кредит виплачували, ходили інколи в кіно.

Все було нормально! Але вона пішла. І ніхто не міг зрозуміти, в чому справа. Вона і пояснити до ладу не могла. Але це так важливо, коли нас зустрічають. І поїзд, нарешті, під’їжджає до перону, повільно-повільно. І всі дивляться в каламутні вікна, відсунувши шторки – де мої? Де зустрічають? Так боязно не помітити своїх в натовпі – а на пероні натовп, деякі з квітами навіть. І всі йдуть-біжать за повільним поїздом, теж дивляться у вікна – щоб побачити своїх. І радісно зустріти.

Потім, може, знову лайки почнуться або образи дрібні, питання, розмови ні про що; але момент зустрічі – він найщасливіший. Це момент любові, коли бачиш дороге обличчя. І хочеться голосно сказати – а мене зустрічають, бачите? Чоловік, або мама, або тато, або дідусь з бабусею! Або друзі ось. Дивіться! Ось вони!

І з літака йдеш, і за звичкою дивишся на натовп зустрічаючих – шукаєш своїх. Хоча сам же їм велів не зустрічати – до чого клопоти? Візьму таксі і приїду. Що я, маленький, чи що? Це маленьких зустрічають. Як народимося – так і зустрічають. Безглуздим букетом, радісними обличчями, новою коляскою … Стоять, чекають, з ноги на ногу переминаються – зустрічають, значить.

Це любов. Коли нас зустрічають – це любов, чиста і безкорислива. Така рідкісна. І ця жінка зрозуміла, що її не люблять. Не люблять як слід. Всією душею і всім серцем. А просто живуть поруч … І пішла. І вийшла заміж за іншу людину, яка зустрічає. І вона його зустрічає, хоча клопітно це і нерозумно …

Я думаю, і там, в іншому світі, нас теж зустрінуть. Як на пероні, наші дорогі й  кохані. І ми їх відразу впізнаємо – в натовпі, серед незнайомих людей. І потягнемося до них, і обіймемо, і підемо кудись додому, розмовляючи і розповідаючи новини. Це любов.

За матеріалами

реклама

Залиште свій коментар

коментарів

реклама