Якщо Ви не можете пробачити когось, просто прочитайте це

Я ненавиджу всі існуючі кліше про прощення.

Я знаю кожне прислів’я, кожну пораду, кожну загальноприйняту думку, тому що я намагалася знайти відповіді в літературі. Я прочитала всі пости в блогах, присвячені мистецтву відпускати гнів. Я виписала цитати Будди і вивчила їх напам’ять – і жодна з них не спрацювала. Я знаю, що відстань між «рішенням пробачити» та справжнім почуттям умиротворення може бути непереборною. Я знаю.

Прощення – це непрохідні джунглі для тих з нас, хто жадає справедливості. Сама думка про те, що хтось піде безкарним після всього, що він зробив, заподіює біль. Ми не хочемо зберегти наші руки в чистоті – сліди крові кривдників цілком би влаштували нас. Ми хочемо зрівняти рахунок. Ми хочемо, щоб вони на собі відчули те ж, що і ми.

Прощення здається зрадою самого себе. Ви не хочете здаватися в бою за справедливість. Гнів горить всередині вас і отруює вас власною отрутою. Ви знаєте це, але все одно не можете відпустити ситуацію. Гнів стає частиною вас – як серце, мозок або легені. Мені знайоме це відчуття. Мені знайоме відчуття, коли лють в крові б’ється в такт вашому пульсу.

Але ось що потрібно пам’ятати про гнів: це інструментальна емоція. Ми сердимося, тому що хочемо справедливості. Тому що думаємо, що це буде дуже корисно. Тому що вважаємо: чим ми зліше, тим більше змін зможемо зробити. Гнів не розуміє, що минуле вже закінчено і шкода вже було завдана. Він каже, що помста все виправить.

Бути в гніві – це немов постійно розколупувати рану, що кровоточить, вважаючи, що таким чином ви вбережете себе від  шраму. Нібито людина, яка поранила вас, одного разу прийде і накладе шов з такою неймовірною точністю, що від порізу не залишиться і сліду. Правда про гнів така: це просто відмова від лікування. Вам страшно, адже коли рана затягнеться, вам доведеться жити в новій, незнайомій шкірі. А ви хочете повернути стару. І гнів підказує вам, що краще за все не давати кровотечі зупинитися.

Коли у вас все кипить, прощення здається неможливим. Нам би хотілося пробачити, бо розумом ми розуміємо, що це здоровий вибір. Ми хочемо спокою, умиротворення, яке пропонує прощення. Ми хочемо звільнення. Ми хочемо, щоб це бурління в мозку припинилося, але нічого не можемо з собою вдіяти. Тому що головну річ про прощення нам так ніхто і не розповів, бо ніхто не збирається нічого виправляти. Це не ластик, який зітре все, що з вами сталося. Воно не скасує біль, з яким ви жили, і не надасть вам миттєве умиротворення. Пошук внутрішнього спокою – це довгий важкий шлях. Прощення всього лише те, що дозволить вам уникнути «зневоднення» в шляху.

Прощення означає відмову від надії на інше минуле. Тобто розуміння, що все закінчилося, пил осів і зруйноване вже ніколи не відновиться в первозданному вигляді. Це визнання того, що ніяким чаклунством не можна відшкодувати збиток. Так, ураган був несправедливим, але вам все ще доведеться жити в своєму зруйнованому місті. І ніякої гнів не підніме його з руїн. Ви повинні будете зробити це самі. Прощення означає прийняття особистої відповідальності – не за руйнування, а за відновлення. Це рішення про те, щоб повернути собі спокій.

Прощення не означає, що вина ваших кривдників загладжена. Воно не означає, що ви повинні дружити з ними, симпатизувати їм. Просто ви приймаєте, що вони залишили на вас слід і вам тепер доведеться жити з цією ознакою. Ви перестанете чекати людину, яка зламала вас, щоб вона повернула все «як було». Ви почнете лікувати рани, незалежно від того, чи залишаться рубці. Це рішення жити далі зі своїми шрамами.

Прощення – це не торжество несправедливості. Йдеться про створення власної справедливості, власної карми і долі. Йдеться про те, щоб знову встати на ноги з рішенням не бути нещасним через минуле. Прощення – це розуміння того, що ваші шрами визначатимуть ваше майбутнє. Прощення не означає, що ви здаєтеся. Воно означає, що ви готові зібратися з силами і рухатися далі.

Залиште свій коментар

коментарів