16 важливих речей, яких навчає депресія

Художниця Тетяна Папушева вперше зважилася прилюдно заговорити про свою хворобу. І розповіла, чому її навчило життя з клінічною депресією.

Вже п’ять років я живу з тим, що в народі звуть «депресією». І за цей час в моєму житті з’явилося багато різних нових аспектів, але озираючись назад, я розумію, що саме депресія зробила мене щасливішою, ніж я була п’ять років тому. Так, зрозуміло, у мене бувають кризи і досі бувають ситуації, коли мені, здається, що я не можу впоратися з життям. Але кращого, однозначно, стало більше, незважаючи на всі пережиті втрати. І ось про це краще я і хочу вам розповісти. Про депресію, яка зробила мене сильнішою. Ось, що я зрозуміла за п’ять років життя в цьому рівні гри.

Мої ресурси скінченні і ніхто не має права забирати їх у мене силою. Я не можу та й не зобов’язана нести відповідальність за почуття родичів, друзів і знайомих кролика. У мене немає такого органу, щоб це зробити. Немає на це сил. І ніколи не було і не буде. І ніхто з тих, хто від мене щось вимагає не в праві мене засуджувати, коли я відмовляю.

Моя відмова – взагалі-то річ коштовна. Приблизно така ж цінна, як і моя згода.

Мої ресурси скінченні. І якщо я не буду про них піклуватися і розпоряджатися ними правильно, то їх зовсім не стане. Тому є база, про яку варто піклуватися: насамперед, це потрібна кількість сну, корисної їжі, фізичної активності і творчості. Це не ті речі, які можна відкласти, щоб віддати свої сили і час комусь іншому. Це не корисно ні мені, ні оточуючим і знижує кількість ресурсу дружньо-родинної системи в цілому.

Мої ресурси скінченні, але і потреби невеликі. Для того, щоб забезпечити описаній вище базі ресурс – нічого не шкода, але і потрібно людині насправді не так вже і багато. І вже точно, для цього не потрібно нічого, що можна силою або хитрістю забрати у інших.

У мене немає і ніколи не буде часу на токсичне спілкування, крім тих випадків, коли я намагаюся через це спілкування пояснити щось самій собі. Це, на жаль, не означає, що мені вистачає часу і сил на всі нетоксичні спілкування, які я можу і хотіла б їм віддатись.

Позитивне мислення – це не “все буде добре, я перевіряла”. Позитивне мислення – це “Ніч темна і сповнена жахів, а ми – малі і беззахисні. Є щось, що ми можемо зробити прямо зараз? Так – добре. Ні – розслабилися”. І, зрозуміло, відповідь “Можна піти і поспати” в деякі періоди є єдино вірною. І вона – з розряду “так-відповідей”.

реклама

Принципи – важливі. Вони – основа самоповаги і роблять з тебе повноцінну особистість. Вони допомагають пережити найтемніші дні. Вони – те, що дозволить вам себе поважати, коли все закінчиться.

Я не можу собі дозволити угод із дияволом. Працювати можна і потрібно тільки з тими людьми, які вас радують. Робити тільки те, що не викликає відторгнення. Це питання виживання.

Гроші – ресурс приємний, але не найкритичніший. Найкритичніший ресурс – це хороше самопочуття і те, що особисто я називаю “робочий стан” – період часу, коли і мозок, і тіло працюють на повну котушку. Без грошей прожити можна. Без робочого стану – ні. Іноді, він, правда, зовсім зникає. Але, якщо почати себе відновлювати – обов’язково повертається.

Відчуття власного тіла. Ніколи до того, як зі мною трапилася депресія і якийсь час після, я не відчувала потреб тіла, не могла перевірити власний заряд батареї”. Ніколи не відчувала наближення мелтдауна і завжди падала в нього раптово. Не могла розрізнити голод і втому. Тепер, переважно, можу. І це одна з найбільших цінностей на цю мить.

Мені ніхто нічого не винен. При цьому, я знаю, за кожними літерами в інтернеті, в кожній черепній коробці, йде своя війна. І я пам’ятаю про це завжди. Ще я пам’ятаю, що брати участь в цій війні я не зобов’язана. Але можу.

Я нікому нічого не повинна. Одного разу, я несла на своїх плечах увесь світ, зламалася під його вагою і впала на дно існування. На цьому дні я пролежала три місяці, а коли нарешті змогла встати, виявила, що весь світ, колись покладений на мої плечі сім’єю і суспільством, а тепер розкиданий поруч на дні, чудово справляється і без мене – навіть всі коліщатка крутяться точно так само. Я полегшено зітхнула і пішла займатися тим, що мені дійсно цікаво.

Любов – це перш за все те, що не калічить. Якщо щось калічить, це що завгодно, але не любов. Важливо розрізняти. І я це вмію.

Емоційним і матеріальним ресурсом потрібно ділитися, тільки, якщо власні базові потреби забезпечені. Якщо ні – мій прямий обов’язок зберегти його для себе. Але у разі, коли базові потреби забезпечені – емоційним ресурсом ділитися необхідно. Все одно запасу він підлягає тільки тоді,  коли вкладаєш його в інших людей і повертається лише в тих випадках, коли у сусіда теж наростає жирок і надлишок. Але чим більше “жирку” нарощують сусіди, тим щаслівіша родинно-дружня система в цілому.

Інші люди – це важливо. Важливо пам’ятати, що їх ресурси теж скінченні. Що просити у них допомогти – можна. А ось вимагати від них чогось не можна. Ще важливо доносити до тих, з ким ти дружиш і працюєш, що сили у тебе можуть раптово закінчиться. І, якщо у тебе є домовленість, важливо попередити, що бувають обставини, в яких ти йдеш в штопор. І подзвонити і вибачитися, якщо вже пішов і хтось постраждав. І ніколи, чуєте, ніколи не можна працювати з людьми, які вважають що ваш стан – це вимога потуранню, необхідність особливого статусу, або важіль тиску на вас чи на них.

І, мабуть, найголовніше: я знаю, що у мене немає мети в житті і це абсолютно нормально. Зате у мене є уявлення про те, як я хочу це життя проживати кожен день. І з ким. І це теж нормально – чути свої бажання і нести відповідальність за їх виконання.

джерело

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів

реклама