Існує думка, все що нам потрібно, дається легко

Всі ми хотіли би бути щасливими, і кожен вкладає в це поняття свій сенс.

Для когось щастя – це вдалий шлюб, кар’єра, успіх, гроші, багатство. Для когось – любов, свобода, спокій. Іноді, щоб стати щасливими, ми проходимо довгий і болісний шлях випробувань і помилок. Але існує думка, що “Бог зробив потрібне нам неважким, а важке – непотрібним”. Іншими словами, все що нам потрібно, дається легко!

Автор цієї ідеї написав Біблію. А поглибив і повторив її, розвинувши в своїх байках і філософських трактатах, відомий флософ-мандрівник Григорій Сковорода.

“А як же муки любові, страждання вибору, трагічні пошуки свого місця в світі?” – запитаєте ви. Адже практично всі люди проходять через це, поки не зрозуміють чогось про себе і своє життя. За великим рахунком, все наше життя – це безперервний шлях проб і помилок, урок, що не припиняється ні на хвилину, і в результаті ми повинні навчитися бути щасливими – іншого завдання у нас немає.

Але як казав той же Сковорода, “найкраща з помилок – та, яку допускають при навчанні”. Що ж ми, врешті-решт, повинні витягти з цих нескінченних життєвих уроків?

На думку, філософа, який відмовився від благ і жив у щасті усвідомлення себе та істини, головні уроки полягають в тому, що:

  • Світом править Любов.
  • Немає більшої радості, ніж жити за покликанням.
  • Все, що нам потрібно, дається легко і знаходиться всередині нас.

Якби ми спробували перевести ці, виявляється, всім нам відомі формули на звичайне людське життя, то безліч проблем і страждань просто випарувалися б. Тому що ми шукали б не чудес, не палаци та хороми, не шмаття і не титули, ми шукали б те, що дається легко. Що це? Давайте спробуємо розібратися.

Любов

Напевно, ви зараз скажете, що у кожної людини своє розуміння любові. Безумовно. Хтось думає, що любов обов’язково супроводжує якесь запаморочення, палке бажання, божевілля, викид гормонів, страждання, сумнів, сльози і таке інше… Кому що ближче.

Слідуючи за Сковородою, спробую припустити, що Любов і страждання – речі несумісні, тобто взаємовиключні. Любов не може приносити страждання, в іншому випадку, це не любов, а залежність, хвороба, отруєння, прояв комплексів і т.ін.

Любовце сонячне світло, дихання, серцебиття, посмішка – це те, що дається нам легко і йде з глибини серця.

Коли ми говоримо, що нам добре поруч з цією людиною, що ми щасливі від її присутності, що ми хочемо радувати її і робити щасливою легко і невимушено просто від повноти душі – це і є любов. Вона нікуди не зникає і не проходить. Іноді, як сонце, вона може сховатися за хмару, але завжди повертається знову.

реклама

Любов є Бог, а Бог є Любов. І знаходиться він в нашому серці. Тому наше щастя теж там – не в качці, не в яйці, не десь в Америці, не в якомусь чарівному принці, не в казковому палаці (котеджі або віллі) – воно завжди з нами, всередині нас – в нашому серці. Але слід пам’ятати, що “любов виникає з любові; якщо хочеш, щоб тебе любили, сам перший люби” (Г. Сковорода)

Покликання

Багато людей сердяться, коли хтось починає говорити їм про їхнє покликання. Буває так, що за все своє життя людина так і не навчилася розуміти, в чому її призначення на цій землі, навіщо вона тут, у чому її покликання, талант.

Найстрашніша річ в житті, на мій погляд, коли людина, покликана бути великим математиком, пече торти, а полководець, – зводить дебети і кредити. Тобто займається не своєю справою. А між тим, головним джерелом нашого щастя є справа нашого життя, яке ми робимо легко, із задоволенням, радістю і любов’ю.

Як бачите, знову Любов. Тільки тепер любов до справи. Як визначити, твоє це чи не твоє? Найчастіше наша справа сама нас знаходить, ніби тягне і кличе туди, де ми повинні бути. Про те, що “це наше”, знає, знову ж, Серце.

Але часом ми глухі до голосу серця і слухаємо чужими вухами. Ми вступаємо не в ті вузи, розбудовуємо не свою кар’єру, м’яко кажучи, займаємося дурницями. А за великим рахунком, витрачаємо своє життя у важкому, трагічному і зовсім не потрібному для щастя труді.

Головний принцип пошуку свого покликання – людина повинна робити те, що їй дається легко, з мінімальними зусиллями.

Коли вона це вгадає і рушить цим шляхом, далі будуть ускладнення, різні завдання, труднощі, перепони, покликані огранувати алмаз, щоб він звсяяв. Це будуть завдання на потоншення, поглиблення і вдосконалення, щоб талант людини досяг максимально можливих для нього висот саме в тій сфері, до якої лежить її душа, серце і любов.

Не обманюйте себе. Не забивайте голову формулами успіху, прийнятими в суспільстві. Тому що ці перегони в кінцевому результаті не зроблять вас щасливим, але примножать ваші печалі. Ті, про які, можливо, не здогадується розум, котрий звик заговорювати проблему і вмовляти сумніви, але завжди знає серце.

Досягніть меншого, ніж інші, але нехай це буде саме ваше. Те, що колись давалося вам легко.

Пізнання себе

Багато філософів і мудреців давно зрозуміли, що наше щастя не за морями, воно всередині нас. Пізнавши себе, ми пізнаємо цілий світ, ми пізнаємо самого Бога,  Бог є в кожному з нас. Для атеїстів, яким ріже слух слово “бог”, скажу так: в кожному маленькому уламку розбитого дзеркала відбивається весь світ. У кожному з нас, як у краплі води, укладено океан.

Маленька, на перший погляд, незначна людина укладає в собі всі загадки і багатства Всесвіту. Але ми так мало знаємо про самих себе, тому що все своє життя тільки те й робимо, що дивимося на інших: порівнюємо, засуджуємо, заздримо, критикуємо. І забуваємо про те, що тісно пов’язані один з одним найтоншими нитками зв’язків.

Світ, як говорив все той же Григорій Сковорода, ніби великий годинниковий механізм, всі частини якого пов’язані між собою і кожна виконує свою обов’язкову, необхідну, “рідну” (або споріднену, якщо точно цитувати філософа) роль. І людина повинна зрозуміти себе, дізнатися цю свою роль і виконувати її якісно, щоб весь механізм працював справно. Коли людина знаходить себе, своє місце серед деталей цього живого механізму – досконалої біологічної вселенської конструкції – вона пізнає свою природу, своє єство, своє призначення і відчуває найбільше щастя бути частиною всеосяжного божого або людського промислу. Бути частиною Всесвіту.

Без пізнання себе вона приречена на вічні блукання в тумані зі своїм нікому не потрібним вузликом. Адже їй для того, щоби побачити конячку, яка виведе її з туману, тому що у неї саме така місія в цій виставі, потрібно перш за все зрозуміти, що вона – їжачок, і що вона заблукала і хоче знайти дорогу додому.

Мабуть, пізнання себе – це найскладніше з того, що дається легко. І все-таки тут теж є свої секрети. І вони знову лежать в облісті Серця. Навіть сучасні вчені вже довели це: людина випромінює інформацію про свій стан у навколишній простір. Вона навіть на відстані сигналізує про те, що з нею відбувається, спілкується з іншими людьми за допомогою якихось невидимих імпульсів і сигналів, які особливо яскраво проявляються між родичами. Тобто між тими людьми, які люблять один одного. І сигнал цей йде від серця. Ось вам знову Любов, Серце. Універсальні провідники людського щастя.

І все це намагався донести до своїх сучасників великий безсрібник, філософ-мандрівник Григорій Сковорода ще двісті п’ятдесят років тому. І я йому чомусь вірю. А ви?

джерело

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів

реклама