Суфійська притча про бажання і те, як знайти істину

Цього разу це суфійська притча про те, що таке істина чи, радше, про шлях до істини. В притчі йдеться про те, що наші бажання лише віддаляють нас від істини.

 Суфійська притча про бажання і те, як знайти істину

Шукач сказав Зу-н-Нуну єгиптянину: “Над усе на світі я хочу стати на Шлях Істини”. Зу-н-Нун відповів: “Ти можеш приєднатися до нашого каравану тільки погодившись на дві умови. Перше – тобі доведеться робити те, чого ти не хочеш. Друге – тобі не буде дозволено робити те, що ти хочеш. Саме “бажання” – те, що стоїть між людиною і Шляхом Істини.

Притча про істину

В одній державі жив молодий цар. Він був дуже гордим і владним. Коли він проїжджав по своїх володіннях, народ падав ниць і кричав:

– Віват, імператоре!

А ззаду йшов скарбник і кидав цим зігнутим фігурам золоті монети. Люди ж були готові перегризти горло одне одному за ці монети з імператорської скарбниці, і борсалися в багнюці в пошуках монет. Тим же, хто не підкорявся і не схиляв голови перед його світлістю, кат, який йшов ззаду, відрубував голови.

І ось, одного разу, простуючи подібним чином, цар зауважив одного ченця, що не схиляв голови і, більше того, – йшов йому назустріч. Кат, побачивши це, поспішив випередити імператора, щоб відрубати непокірному голову. Уже не одна голова злітала з плечей за примхою імператора. І в той момент, коли кат вже замахнувся відтяти голову непокірному, він почув гучний голос свого повелителя:

– Стій!

Молодий цар кинувся до цього мандрівного дервіша, впав на коліна і поцілував його засмальцьований халат.

реклама

Народ обурився цим і почав невдоволено кричати:

– Віват, Імператоре! – В надії бути обсипаними золотими монетами. Але імператор впізнав у цьому дервішеві свого батька, який відрікся на його користь від престолу і пішов шукати істину.

– Батько, як я радий, що ти повернувся!

– Ні, я не повернувся. Я був на тому краю землі і ось тепер йду на інший край. А дорога моя лежить через твої володіння…

– Але це і твої володіння! Батько, мені боляче бачити тебе в цьому жалюгідному одязі. Скарбник, відсип йому золота, скільки б не попросив!!!

– Ні, син. Просто нагодуй мене чи дай кілька монет, щоб я міг купити собі їжу. – І простягнув йому свою дерев’яну миску-чашу. Імператор велів наповнити чашу. Але коли скарбник почав її наповнювати, вона виявилася порожньою. Тоді імператор обурився і звелів висипати туди мішок золота. Але все повторилося – чаша була порожня.

Тоді молодий цар велів привезти підводу золота, йому вже було наплювати на скарбницю – перед ним був його батько.

І ось, на сороковий підводі, син вигукнув:

– Батько, я не зрозумію, ми висипали туди 40 підвід золота, але чаша, як і раніше, порожня!

– Синку, я радий, що ти вже на 40-й підводі задумався над цим питанням. Ти занадто рано це зрозумів. Я заради цього відмовився від усього, кинув у чашу своє царство, здоров’я, молодість, загалом все, що мав, але вона як бачиш – як раніше порожня!

Бо це є чаша наших бажань і, спустошлива спрага наповнення її відніме у нас все, що ми маємо… У неї ми можемо покласти і життя, але повнішою вона від цього не стане!

джерело

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів

реклама